Блєск і ніщєта української освіти

Я просто не міг не стриматись і не написати цей пост про освіту. Дивно, чому цього не сталося раніше. Може, мої претензії лише зараз стали більш чіткими.
отож, я ненавиджу існуючу систему вищої освіти і рівень мого ВУЗу зокрема.
1. Забивання робочого графіку. Це одна з найжахливіших проблем - коли навчальний розклад мало не вполовину забивають такими тупорилими дурницями, що навіть мені плакати хочеться. Ну от на який х*й, перебачте, мені потрібна радіоелектроніка? Для довідки - я навчаюсь на географчному факультеті, спец-сть землевпорядкування, 4 курс. Існують також умовно-дебільні предмети, навчальний матеріал для яких, очевидно склепали за день, а назву для курсу вигадали за годину. Внаслідок цього ми маємо пережовування однієї тези протягом півроку, хоча теоретично це ціла дисципліна.
Моя дилетантська думка каже, що людина повинна отримувати максимум по своїй спеціалізації, а не середньостатистичний мінімум з УСЬОГО на світі, шо лиш можна придумати. Якщо вас цікавитиме щось інше - будь ласка, є книги, бібліотеки, інтернет, курси. Для чого ґвалтувати мізки неокріпших студентів?
І потім не кажіть, чого ніхто не йде на пари. На старших курсах молоді люди у змозі визначити, що для них реально корисно, а на що можна забити і побути на роботі або ж поспати.
2. Примітивні способи навчання. Кататись по землі в істериці - ось що хочеться робити, коли нам починають роздавати примітивні завдання. Це нагадує експерименти в зоопарках - коли мавпам дають дзеркала побавитись. Отак нам дають карту, яку треба... скопіювати і розмалювати різними кольорами. Захоплююче, так? Ось у чому полягають лабораторні і практичні - освоєння кольорових олівців. Або ж ще переписуванні дебільнутих методичок і обрахування найпростіших математичних прикладів.
І не кажіть потім, чому студенти тупіють. Ви їх зводите всіх до одного рівня, вбиваючи потяг дізнатись щось цікаве, своїми рутинними і нікому не потрібними процесами.
За власним досвідом можу сказати, що ситуація на ринку і у ВУЗі (практична складова) відрізняється на 60-80%. Тобто нас учать те, чого насправді не існує або не використовується у таких масштабах, як ми думали. Питання: кому це потрібно?
3. Бюрократія. Совок процвітає, не дивлячись на анонсовані і протрублені по всіх каналах оБолонські процеси. Щоб отримати один папірець і досі доводиться оббігати десять установ і поспілкуватись з кількома тітками, які дотепер думають, що їм довжен весь світ.
Без лібералізації навчального процесу ніякого світового рівня нам не досягти. У деяких викладачів, напевно, у голові не вкладується, як можна провести пару, не займаючись переписуванням книги чи зомбуванні прописними істинами.
Те саме і з якістю освіти. Вища освіта перетворюється на фабрику, де штапмують роботів для нереалістичних умов ринку праці, роботів, які нікому не потрібні, крім самих себе.
Я навмисне опускаю тему хабарництва, бо знаю, шо всюди воно різне і судити про всіх однозначно не можна. Тим не менш, воно існує. Платяться шалені гроші.

За ці 4 курси моя мотивація нестримно котилася вниз, і зараз вона майже на нулю. Я не бачу сенсу в тому, щоб навчатись. Вища школа не виправдала моїх надій як адекватний заклад, де справді чогось вчать, а не просто змушують займатись переписуванням і розмальовками.
Аналогічні настрої у сотень(тисяч) інших студентів.

П.С. без сумніву, позитиву так само багато. Це і тотальна інформатизація ВУЗів, присутність інтернету, досі живий та стійкий викладацький склад (це я про справжніх педагогів, а не світ зна кого). Однак цього позитиву поки замало, щоб змінити саму систему. Поки все це буде і далі у нашій освіті, ніякої користі з того ніхто не винесе. І європейська освітня інтеграція буде хіба на словах.