вівторок, 21 липня 2009 р.

Прикінцеволітня депресія

Вона почалась.
Як тільки літо перевалює за свою середину, вона починає давити на мене своєю невизначеністю.
Вона - прикінцеволітня депресія, так я її називаю.
Здається, що попереду немає нічого, попереду лише кінець, і ти цьому ніяк не зарадиш. У голові виникають образи з минулого, ти згадуєш хороші моменти життя, а депресія шепоче на вухо: "Ось бачиш, такого більше не буде". Ти сумуєш за тим, що не встиг зробити і виниш себе у недостатній рішучості в потрібні для цього моменти.
Неосяжна самотність огортає тебе і душить, особливо після обіду. Дні розтягуються у вічність, випалюючи твій мозок шаленим сонцем. Починає здаватись, що разом з кінцем літа настане кінець року, кінець вічності. А те, що буде далі, лякає тебе ще більше, ніж те, що є насправді.
Головне - триматись. Не піддатись цьому. Розбавити буденність яскравими спогадами.
Я спробую.

понеділок, 20 липня 2009 р.

Рольові ігри

A role-playing game (RPG; often roleplaying game) is a game in which the participants assume the roles of fictional characters. Participants determine the actions of their characters based on their characterization, and the actions succeed or fail according to a formal system of rules and guidelines. Within the rules, players have the freedom to improvise; their choices shape the direction and outcome of the game.

Поговоримо про людей?..
Нас штампує система. Вона нагадує гігантську павутину з думок, традицій, звичаїв, культур, вона і є цивілізацією. І кожне нове життя у ній - це ще одна частинка цієї павутини. У кожного своя доля, свій шлях, своє місце у цьому розмаїтті ситуацій. І проблема в тому, що абсолютна більшість так званих "пересічних громадян" навіть і не збиратиметься рухатись, вовтузитись у цій павутині. Вони будуть лише набухати з кожним роком, перетворюватись у кокон, сліпо слідуючи своїй володарці - Долі, яка, за їх запевненням, уже все давно вирішила, і немає сенсу трястися.
"А для чого то мені, мені і так добре"
"Я добре живу - маю роботу, зарплату отримую щомісяця, скоро кредит за машину виплачу"
"А, аби туди поїхати, треба гроші. Я краще вдома посиджу, в ресторан схожу"

Чи часто вам доводиться чути такі фрази? Мені, на жаль, так. І вони сіють в мені зневіру до навколишніх людей, бо я бачу, що всі вони втопилися у своїй павутині, і не бажають чогось більшого. Що може бути краще стабільності? Напевно, лише абсолютне щастя, яке трапляється вкрай рідко. Але чи змогли б ви пожертвувати чимось заради його досягнення?
Поставлю питання не так: чи задоволені ви своєю роллю у суспільстві? Роллю у свій цій системі?
Я - ні. Лише нещодавно зрозумів, що я не хочу бути простим ґвинтиком. Не хочу виконувати чиюсь волю і сидіти склавши руки, піддавшись усталеним нормам і традиціям. Для мене вони стали міфом. Що треба сидіти, та чекати свого зоряного часу. Сидять лише квочки на яйцях, але й вони генетично забезпечені успіхом. А людині, якщо вона хоче чогось більшого, так як я, треба рухатись. Рухатись таким кроком, аби гори можна було переступити за раз, а море було по кісточку.
Життя одне і не надто довге, аби розмінювати його на роль "пересічного".
Треба використовувати всі можливості, кожну деталь, аби досягти чогось більшого.
Кар"єра простого офісного робітника, що прозябає дні у душному кабінеті, перебираючи гори паперів; вантажника, що обливається потом та недосипає через нічну зміну; журналіста, що пише нікому не потрібні банальності для кишенькової газети районного масштабу; лікаря, що вже забув, як діагностувати нежить, зате знає, як виписати лікарняний; чиновника держадміністрації, що рахує хабарі за землю - це все не для мене.
Втім, хтось повинен виконувати і таку роботу. А хтось може змінити світ на краще. Покликання.
Не треба бути дуже багатим або ж занадто розумним, щоб змінити світ. Треба лише цього захотіти. Вирватись із павутини буденності.
А якщо ні - то залишайся і далі на своєму місці, керуючись долею. І, що найцікавіше, такі люди ні про що не шкодують - адже їм цього достатньо - жити своїм тихим, розміреним життям. Вони задоволені своєю роллю. І я радий за них, хоча інколи така повсякденність дратує.
У кожного своє призначення, кожен герой свого роману. Але я не хочу, щоб мій роман був загублений серед мільярдів інших.
Я прагну чогось більшого. І буду робити все, аби це більше настало. А ви?..

пʼятниця, 17 липня 2009 р.

Плутоній



І знову про колажі.
Шось сьогодні настрій такий - колажі робити. Ось ще один, пародія на нашого славного парубка Арсенія.
http://hwc.com.ua/2009/07/plutonium/

Думаючи про владу...


Ось, яка прекрасна апокаліптична картина відвідала мене нещодавно. Колаж вийшов не надто сильний за якістю, зате якраз те, чого я хотів.
Цитата з картинки на Укрбаші